ЗА́ЗДРІСНО. Присл. до за́здрісний. — Нам би хоч одного такого [коня]! — заздрісно вигукнула вона (Руд., Остання шабля, 1959, 225); Вони [вартові] приємно усміхалися до чужинця і заздрісно поглядали на столик, де з маленьких дерев’яних тарілочок смачно визирали купи ласощів… (Досв., Гюлле, 1961, 67); // у знач. присудк. сл. — Зійшло колись і для мене сонечко, та заздрісно стало другим — і заступили… (Коцюб., І, 1955, 140); Дід Міхаль у свої сімдесят чотири роки такого гопака тнув, що й молодим було заздрісно (Кучер, Дорога.., 1958, 35); Чи заздрісно тобі на сю корону, сю багряницю, сеє берло? (Л. Укр., І, 1951, 429).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 126.