ЗАЗ́ДРІСТЬ, рості, ж., без додатка, до кого і рідко на кого — що. Почуття роздратування, досади, викликане якоюсь перевагою, вищістю, добробутом іншого. — Якого хліба навозив!.. — подумав він із заздрістю, мало не з ненавистю до брата (Коцюб., І, 1955, 120); Панії з заздрістю оглядали вбрання і або зеленіли з люті, або удавано всміхалися, бачачи на суперницях кращі овдоби (Тулуб, Людолови, І, 1957, 94); Досада на свою злиденність і заздрість на Власвва бигатство мучили його (Мирний, IV, 1955, 126); // Пристрасне бажання мати що-небудь, досягти того, що є в іншого. Це була особлива, ніжна заздрість до юного покоління, яке жишимв при комунізмі (Донч., V, 1957, 293).
На за́здрість кому — так (такий, таке і т. ін.), що може хтось позаздрити. Він усівся на передньому сидінні, гордий з того, що має можливість на заздрість сусідам проїхатися в такій машині (Збан., Між.. людьми, 1955, 20); В Устини дочка виросла людям на заздрість (Чорн., Визвол. земля, 1959, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 126.