ЗАЗНА́ЙКУВАТО. Присл. до зазна́йкуватий. Іван Іванович Горобець, який завжди поводився зі мною зверхньо, дещо зазнайкувато, голос якого найчастіше звучав повчально і безапеляційно, йде поруч якось бочком, говорить солодко (Збан., Малин. дзвін, 1958, 322).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 128.