Слово "зайчик" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ЗА́ЙЧИК, а, ч.

1. Зменш.— пестл. до за́єць. Купа грибів заворушилась, з-під неї вискочили малесенькі зайчики й почали плигати один через другого (Н.-Лев., II, 1956, 351); Сірі зайчики з лісу нападали на садок і обгризали молоду кору на яблунях (Панч, Гарні хлопці, 1959, 45); * У порівн. Білолиця, гарна й весела [жінка], а прудка, як зайчик (Вовчок, І, 1955, 65); Олечка.. оглядалася навколо, як загнаний зайчик (Хижняк, Тамара, 1959, 167).

◊ За́йчики в голові́ стриба́ють у кого — про легковажну людину. [Платон Гаврилович:] Дівчина вона гарненька, гудить не буду. Тільки у неї, здається, трохи зайчики в голові стрибають (Вас., III, 1960, 140).

2. Світла плямка від сонячного променя, відбита блискучою поверхнею. Невелике дзеркало, добре вимите, кидало від себе на долівку зайчики (Шиян, Вибр., 1947, 23); У вікнах сонце раннє. На стінці зайчик світлий виграє (Бичко, Вогнище, 1959, 33); // Взагалі плямка світла (звичайно рухлива), яка пробивається крізь що-небудь. Сонце ще не зайшло, скісно, через листя кущів і молодих дерев просівало своє червонясте проміння, стрибало зайчиками на обличчях (Мннко, Вибр., 1952, 243); Перебігали місячні зайчики по плечах, граючись з важкою темрявою (Ле, Міжгір’я, 1953, 200).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 136.