ЗАКА́ЛЕЦЬ, льця, ч. Непористий, глевкий шар хліба чи якогось печива над нижньою шкуринкою. Хліб вийшов липкий, з закальцем на два пальці (Н.-Лев., II, 1956, 302); Щоб уникнути закальця тіста при випіканні, перше ніж покласти повидло або якийсь інший фарш, тісто зверху посипають тонким шаром тертої черствої булки (Укр. страви, 1957, 343).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 137.