ЗАКЛЕ́ПКА1, и, ж. Металевий стрижень з головкою на одному кінці, застосовуваний для з’єднання окремих деталей шляхом розплющення другого кінця. Багато вузлів автомобіля мають деталі, які з’єднані між собою заклепками (Автомоб., 1957, 341); Котельники карбували рубці і клепали заклепки (Донч., III, 1956, 413); * У порівн. — Тимку, я тебе любитиму, з усіх доріг виглядатиму, — тихо проговорила Орися, ніжно беручи його за ..руку, на долоні якої, як заклепки на плугові, виблискували мозолі (Тют., Вир, 1964, 279).
ЗАКЛЕ́ПКА2, и, ж. Те саме, що закле́пування.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 147.