ЗАКЛИ́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАКЛИНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., перех.
1. Забиваючи клин, укріплювати що-небудь. Дошки і бруски при поздовжньому розпилюванні закріплюють у затискачі верстата або заклинюють у спеціальному вирізі верстатної дошки (Гурток «Умілі руки..», 1955, 51).
2. перен. Міцно затискати, позбавляючи рухомості, можливості діяти. До крові збиваючи руки, гатить він по розпечених стволах кулеметів уламком якоїсь рейки, намагаючись заклинити, зігнути їх (Коз., Гарячі руки, 1960, 157); // безос. Михайло оглянув мотор, кріплення стріли, перевірив магнето, а потім сказав: — ..Стрілу заклинило (Зар., Світло, 1961, 74).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 149.