ЗАКОЛИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док. Почати коливатися, розмірено рухатися з боку на бік, згори вниз. Схилила над нею [мережкою] дівчина важку голову заколивалася… дрімає (Мирний, І, 1949, 327); То тут то там, в усіх кутках залу спалахнули і заколивалися язички сірників та запальничок (Головко, II, 1957, 550); Кивнула [Люба] головою, і дрібні сережки заколивалися черкаючи свіжі, холодком нарум’янені щоки дівчини (Стельмах, Хліб.., 1959, 358); * Образно. Його душа заколивалась, як хисткий човен на хвилястому морі та не надовго: міцна вдача перемогла.. серце і таки поставила на своєму (Н.-Лев., II, 1956, 241).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 152.