ЗА́КОЛОТ, у, ч.
1. політ. Стихійне повстання, бунт. Багато розповідав [Федь] і сам — про війну-таки ж, про оту подію страшну 9 січня, про робітничі страйки, про заколоти на селах… (Головко, II, 1957, 217); Вже двічі спалахували заколоти у польському війську (Тулуб, Людолови, II, 1957, 504); // Збройний виступ ворожих сил проти державної влади, організований в результаті таємної змови. Протягом кількох днів контрреволюційний заколот Корнілова був розгромлений (Біогр. Леніна, 1955, 175); В період фашистського заколоту в Угорщині соціалістичні країни подали одностайну підтримку революційним силам угорського народу (Рад. Укр., 6.II 1957, 1).
2. розм. Те саме, що колотне́ча 2. Орисі після такого домашнього заколоту зробилося погано (Тют., Вир, 1964, 518); // Шум, галас. За столом здіймався страшенний заколот. Тася вищала, як зарізане порося, стара попадя бурчала, переходила з місця на місце та невдоволено стукала ціпком, аж посуда дзвеніла (Коцюб., І, 1955, 321); * Образно. У природі скрізь пішов нечува-ний заколот, рев, шум, тріск і скрип (Фр., IV, 1950, 337); // Метушня, сум’яття. Недавно зчинився по селах заколот. Наче в тім вулію, що димом зайде, — такий рух по селах наставав. В’яжуться люди в товариства, беруть газети, ..роблять віча (Март., Тв., 1954, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 153.