ЗАКОЛУПНУ́ТИ, ну́, не́ш і ЗАКОЛУПИ́ТИ, уплю́, у́пиш; мн. заколу́плять; док., перех., діал.
1. Колупнути, відокремити. Заколупне [відьма] нігтем волос та лічить: «Раз, два, три…» — та як відбере дев’ять волосів, та дев’ятий і рвоне зовсім… (Кв.-Осн., І 1956, 192).
2. перен. Зачепити, розтривожити. Заколупнув старий Синівське серце своїми словами. (Фр., XIII, 1954, 221).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 154.