ЗАКО́ННІСТЬ, ності, ж.
1. чого. Абстр. ім. до зако́нний 1, 2. Кавказький союз у своєму органі, спокійно і грунтовно заперечуючи доводи меншовиків, чудово довів цілковиту законність III з’їзду РСДРП.. (Ленін, 9, 1949, 174); Заарештованого.. мусили протягом 24 годин приставити до суду для встановлення законності його арешту (Нова іст., 1956, 17); Черниш з гордістю кидав погляди на ці символи покори [білі прапори], які наче стверджували його безмежні права, законність його волі і непереможну міць (Гончар, III, 1959, 74).
2. без додатка. Неухильне додержання закону (у 1 знач.). [Гайський:] Я сам ліберал — це вам відомо, але… законність, законність і законність! (Крот., Вибр., 1959, 496).
Соціалісти́чна зако́нність — суворе й неухильне додержання та виконання всіма установами, організаціями і громадянами СРСР радянських законів. Партія і уряд здійснили важливі заходи по дальшому зміцненню соціалістичної законності, охороні прав та інтересів громадян і підвищенню ролі громадськості у цій справі (Матер. XXI з. КПУ, 1960, 68).
3. рідко. Те саме, що законода́вство 2. Пішов би [прокурор] на завод та й попросив слова на зборах, розповів би про радянське правосуддя чи лекцію прочитав про законність (Хижняк, Невгамовна, 1961, 292).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 156.