ЗАКОНОМІ́РНІСТЬ, ності, ж.
1. Властивість за знач. закономі́рний. Світ є закономірний рух матерії, і наше пізнання, будучи найвищим продуктом природи, спроможне тільки відображати цю закономірність (Ленін, 14, 1949, 150); Певно, була якась закономірність в тому, що з одного боку пагорба крига міцна, а з другого тоненька (Багмут, Опов., 1959, 44); Для Горького характерне прагнення втілити в живих образах і картинах історичне значення соціалістичної революції, закономірність і неминучість перемоги пролетаріату (Рад. літ-во, 3, 1957, 3).
2. Об’єктивно існуючий, постійний і необхідний взаємозв’язок між предметами, явищами або процесами, що випливає з їхньої внутрішньої природи, сутності; закон (у 4 знач.). Тепер вже нікого не здивує лікар, який вивчає інженерну справу, або математик, який намагається встановити кількісні закономірності в перебігу біологічних процесів (Наука.., 8, 1962, 37); Основоположники теорії наукового комунізму Маркс і Енгельс відкрили закономірності суспільного розвитку і вказали людству шлях до визволення з-під гніту експлуатації (Ком. Укр., 4, 1961, 5); // Основне положення якої-небудь науки, закон, що відбиває причинно-наслідковий зв’язок між явищами, характеризує перебіг певних процесів у природі або суспільстві. Чим грунтовніше біологи оволодіватимуть фізико-хімічними й математичними методами дослідження, а фізики й хіміки — біологічними закономірностями, тим успішніше розвиватиметься біологічна наука (Ком. Укр., 9, 1962, 51); Мовні закономірності й закони проявляються з певними відмінностями в словах даної мови та її говорів (Нариси з діалектології.., 1955, 195).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 157.