ЗАКОРТІ́ТИ, ти́ть, кому, заст. кого, безос., перев. з інфін., розм. Док. до корті́ти. Йому закортіло заглянуть в той шинок, бо таких шинків давніше не було в Журбанях (Н.-Лев., І, 1956, 465); Ще перші дні по закінченні навчання в гімназії, як стануть уже роз’їздитися товариші на канікули по домівках, закортить і Павлові додому (Головко, II, 1957, 409); І обернуться в дітлахів Обох нас закортіло, І враз у синь обруч злетів, Підкинутий уміло (Рильський, III, 1961, 267); Хлопцеві закортіло й собі поласувати горіхами (Трубл., Мандр., 1938, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 160.