ЗАКОХА́НЕЦЬ, нця, ч., заст., розм., ірон. Той, хто закохався в кого-небудь; залицяльник. Обидва закоханці тут же кинулися втішати жінку, що не так по мужеві тужила, як безталання своє оплакувала, намагаючись заспокоїти її ласкавими словами (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 133).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 161.