ЗАКРА́ЙОК, йка, ч., розм. Край чого-небудь. На закрайках дахів разками намиста висіли скляні краплі туману (Панч, Мир, 1937, 92); // Смуга льоду вздовж берега. Грицько.. обережно пробує носком чобота закрайки і, впевнившись, що крига міцна, випускає з руки лозину, за яку держався, ступає на лід (Коз., Блискавка, 1962, 229).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 163.