ЗАКРЕКТА́ТИ, екчу́, е́кчеш, док.
1. Почати кректати, видаючи горлові уривчасті звуки, схожі на стогін (від фізичного напруження, болю і т. ін.). — Здоров, брате Матвію!.. — вимовив [Наливайко], поставивши Шаулу на землю, аж закректали обидва (Ле, Наливайко, 1957, 165); Іван стукнув чаркою об стіл, гекнув, закректав якось химерно, потім схопився зі стільця (Н.-Лев., III, 1956, 352); * Образно. Знеможено зашипіла.. пара, вагон хоркнув, закректав і спинився (Досв., Вибр., 1959, 206).
2. Неголосно, уривчасто закричати, видаючи характерні звуки (про птахів, жаб і т. ін.). Величезними стрибками примчала зайчиха і так вдарила крука задніми ногами, що він тільки сердито закректав (Коп., Як вони.., 1961, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 164.