ЗАКРИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАКРИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., перех.
1. Загороджувати, затуляти кого-, що-небудь, робити невидимим абс недоступним для удару, дотику і т. ін. А туман, неначе ворог, Закриває море І хмароньку рожевую (Шевч., II, 1953, 178); Замість відповіді Регіна знову заллялася сльозами і закрила обличчя хусткою (Фр., VI, 1951, 281); Мелашка скочила і закрила собою хлопця, сприйнявши рвучкий удар на себе (Ле, Хмельницький, І, 1957, 20); І день пройшов, і ніч настала, закрила тьмою береги (Сос., IІ, 1958, 496); // перев. від кого-чого. Приховувати, укривати. Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти, Так міцно, щільно і закрить од світа (Л. Укр., 1, 1951, 208); В одному з.. боїв упав з раною в грудях радянський офіцер. Упав на городі серед високих конопель, і вони, мов ліс, обступили його довкола, закривши від людських очей (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 14).
◊ Закрива́ти (закри́ти) грудьми́ див. гру́ди.
2. Накладати, навішувати і т. ін. що-небудь поверх когось, чогось; накривати. Закриває [Річард] мокрим рядном статую (Л. Укр., III, 1952, 48); — Геть к бісу, не лізь! — одказав Жук і закрив голову подушкою (Мирний, І, 1954, 335); Саїд Алі задумливо пройшовся по клавішах уверх, неначе розминаючи пальці, й різко закрив кришкою клавіатуру (Ле, Міжгір’я, 1953, 60); // Цілком покривати собою що-небудь. Востаннє я побачив фігуру румуна на кормі.. Та його швидко закрила хвиля (Ю. Янов., II, 1958, 74); Велике скло закривало стіл, поблискувало під світлом лампи (Собко, Зор. крила, 1950, 175); Надвечір вода закрила дно майбутнього ставка (Кучер, Черв. вогонь, 1959, 38); // Затуляти очі, обличчя (перев. руками). Осліплений незвичним світлом, в’язень закриває очі руками (Л. Укр., II, 1951, 187); Шура закрила обличчя руками (Гончар, III, 1959, 184).
3. Складати, стуляти що-небудь розкрите, розгорнуте. Дитина розкриває й закриває рота, заплющує очі, затулює вуха, — скрізь додивляється, над усім думає (Коцюб., III, 1956, 27); Не стелившись, полягали спати, але чи склепив хто очі на часинку? Може, діти. А всі дивились у темряву,чи, може, хто й закрив повіки, і слухали, як тихо дзвеніла жура в хаті (Головко, II, 1957, 168); Хтось стукає в двері. Тадей Станіславович здригається, швидко закриває щоденник (Стельмах, І, 1962, 19); // Заплющувати (очі). Закриєш очі — і встають в уяві видіння гір, лісів, лугів, долин (Гонч., Вибр., 1959, 258).
◊ Закрива́ти (закри́ти) о́чі див, о́ко; Закрива́ти (закри́ти) ро́та (рот) кому — примушувати кого-небудь замовкнути, не давати можливості висловитися. [Оксана:] Скажу, ще не так скажу. На шахті мені ніхто рота не закриє (Корн., II, 1955, 147).
4. Те саме, що зачиня́ти 1. Закрив жандарм двері, а сам залишився біля них знадвору (Головко, II, 1957, 386); В салон повіяло штормовою прохолодою, і адмірал закрив ілюмінатор (Кучер, Чорноморці, 1956, 54).
5. перен. Робити недоступним, неможливим для проходу, проникнення кого-, чого-небудь. Розтягнувшись майже на одинадцять верст в довжину, вал перетинав перешийок від моря до моря, наглухо закриваючи північні ворота до Криму (Гончар, Таврія.., 1957, 671); Варта на постах країни закриває ворогові вхід (Дмит., Вірші.., 1949, 17); Отам, де Бельбекська долина Іще не розправилась вшир, Морської піхоти частина Закрила проходи між гір (Нагн., Зустрічі.., 1955, 19).
6. перен. Робити другорядним, неважливим, відсовувати на задній план. Гарна врода, краса його очей, краса лиця неначе закривали собою просту матір, міщанина батька, не шляхетський рід (Н.-Лев., І, 1956, 184); Пара очей, як невідомі, дорогі камні [камені], з дивно сумовитим чарівним блиском снували перед ним і закривали все навкруги… (Вас., І, 1959, 302).
7. перен. Припиняти діяльність кого-, чого-небудь, забороняти щось. Три роки тому, як закрили в селі церкву, виніс дід з хатини всі ікони (Донч., VI, 1957, 27); // Кінчати, завершувати ведення чого-небудь (зборів, судової справи і т. ін.). [Комісар:] Засідання делегатів закриваю. Розійдись! (Корн., І, 1955, 31); Мабуть, у той день з промовами охоче виступили б усі, коли б не надійшов обідній час, і, щоб не порушувати режиму, який цінувався в санаторії над усе, довелося закрити збори (Збан., Сеспель, 1961, 58); Сказали судді: «Правда — істина свята, Де Миші свідчать за Кота!» У рішинці вписали сміло: «Закрити діло!» (Год., Заяча математ., 1961, 19).
∆ Закрива́ти (закри́ти) воло́гу, с. г. — розпушуючи землю, утримувати в ній весняні води. Щойно земля прошерхла, зразу ж почали закривати вологу (Добр., Тече річка.., 1961, 177); Закрива́ти (закри́ти) лапки́ (дужки́) — ставити після слова або виразу лапки (дужки); Закрива́ти (закри́ти) раху́нок: а) про вкладника —забирати усі свої гроші з банку; б) про банк — припиняти видачу грошей за рахунком.
◊ Закрива́ти (закри́ти) ла́вочку, вульг. — припиняти якесь заняття, яку-небудь справу. Чув він, що газету стінну якусь будуть зачитувати, ну, треба й йому; «Може, доведеться й закрити цю лавочку» (Головко, II, 1957, 126).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 164.