ЗАКРЯ́КАТИ, кря́каю, кря́каєш і кря́чу, кря́чеш док. Почати крякати. Ворони на дзвіницю сіли і закрякали (Черемш., Тв., 1960, 255); Крук закрякав над його головою (Фр., VII, 1951, 405); Качки голосно закрякали і побралися на берег (Панч, III, 1956, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 172.