ЗАКРІПОЩА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАКРІПОСТ́ИТИ ощу́, ости́ш, док., перех., заст. Те саме, що закріпа́чувати. [Аврам:] Був вільний — закріпостили (К.-Карий, І, 1960, 97).
Ду́шу закріпости́ти кому — перестати володіти собою потрапити в моральну залежність від кого-небудь. Як вишукав [сотник] ..відьму, та їй і піддався, і чортяці душу закріпостив (Кв.-Осн., II, 1956, 219).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 168.