ЗАЛА́ГОДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАЛА́ГОДИТИ, джу, диш, док., перех.
1. Усувати пошкодження, що-небудь забиваючи, залатуючи і т. ін. Химка, білявенька дівчинка, заспокоює маленького брата і сумно проказує: — Дзюрчить? Нічого, Сашо, батько залагодять дірку… холодно — нехай протопимо грубу… (Кос., Новели, 1962, 24).
2. перен. Змінювати на краще, поліпшувати, поправляти (справи, матеріальне становище і т. ін.). Він просиджував цілими днями в.. сільських корчмах, п’ючи та сперечаючись з мужиками. Тут і вироблював їм різні подання і супліки та залагоджував і інші справи (Коб., І, 1956, 98); Приїхала [Марія] в Севастополь, щоб усе залагодити, порозумітися з Вихором і повернути його (Кучер, Чорноморці, 1956, 64); Михайло не був одворотний Мотрі. До того ж — батькові будь-що треба було породичатися з панським службовцем, залагодити своє непевне становище (Ле, Хмельницький, І, 1957, 10); // рідко. Спокутувати, загладжувати (провину і т. ін.). А я, люди добрі, щоб залагодити свою вину перед вами, ..завше готовий помогти кожному з вас чим можу (Коцюб., І, 1955, 452).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 179.