ЗАЛИЦЯ́ННЯ, я, с. Дія за знач. залиця́тися. — Ще.. в вісімнадцять [років] мені.. надокучили компліменти паничів та й їх дурне причепливе залицяння (Н.-Лев., IV, 1956, 240); Та й сміху ж було з Прокопом Івановичем на тім залицянні: вона до його, а він од неї, як од чорта (Стор., І, 1957, 191); Реготала [Орися] парубкам в обличчя, посміхаючись із їхніх залицянь (Тют., Вир, 1964, 128); * Образно. Заревли великі дзвони, Щоб сідлали хлопці коні, Щоб мечі-шаблі гострили Та збирались на весілля, На веселе погуляння, На кроваве залицяння (Шевч., II, 1953, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 186.