ЗАЛИЦЯТ́ИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., без додатка і до кого, рідко на кого, коло кого, з ким. Маючи почуття симпатії або кохання, упадати біля кого-небудь, виявляти знаки уваги, зачіпати розмовою, жартами і т. ін, Не ходи, не нуди, не залицяйся, Не сватай, не піду, не сподівайся (Шевч., II, 1953, 172); [Митро:] Ні, ть нам насамперед скажи, що то за дівчина була, до котрої ти тут залицявся? (Фр., IX, 1952, 37); — Що чорнявую з душі люблю, На біляву залицяюся, А з рудою-препоганою Хіба піду розпрощаюся! (Нар. лірика, 1956, 225) Підмічаючи, хто коло якої дівчини залицяється, моторні цокотухи шепочуть одна одній свої думки про любощі (Мирний, І, 1949, 198); — Я не хочу, щоб ти кохалась та залицялась з якимсь пройдисвітом та вводила мене й себе в славу (Н.-Лев., III, 1956, 153); Він же колись до неї залицявся, на вечорницях з нею бував (Шиян, Баланда, 1957, 144).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 186.