ЗАЛИША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАЛИШИ́ТИ, ишу́ и́шиш, док., перех.
1. Вирушаючи звідкись або кудись, не брати з собою кого-, що-небудь. Тут він згадав, що в майстерні залишив косу, але вже не повернувся за нею (Стельмах, II, 1962, 66); Бачать ляхи, що непереливки Відступили назад, залишивши на місці купи вбитих поранених (Довж., І, 1958, 259); -Володар цьог будинку залишив чудову бібліотеку. Жаль буде, якщо завтра почнеться баталія і запальна бомба влучить сюди (Кочура, Зол. грамота, 1960, 138); * Образно. — Чотири роки блукаю я по Бессарабії, гадаючи втекти від лиха, що залишив на Вкраїні, а ніяк не можу… (Коцюб. І, 1955, 140); // Вирушаючи звідкись, класти, поміщати щось де-небудь для когось. — Скинемо шинелі, складемо зброю, візьмемо лопати в руки. Викопаємо їм [дітям землянку, залишимо їжі та й знову… вперед на захід (Гончар, III, 1959, 15); Мати синові залишила [хліб] на лутці (Головко, II, 1957, 190).
2. Віддавати, передавати у чиє-небудь користування закріплювати за ким,— чим-небудь щось. — Нічого мені батько не залишав, а заповідав одно: бути таким, як він (Скл., Святослав, 1959, 25); — Ти чоловік розумний і гордий. Ми тобі залишаємо аж десять десятин твоєї ранньої землі (Стельмах, II, 1962, 120).
Залиша́ти (залиши́ти) в спа́дщину (у спа́док) — заповідати, відписувати спадкоємцям. Зберігся переказ, що батько, вмираючи, нічого в спадщину Тарасові не залишив, сподіваючись на велике майбутнє свого сина (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 9); Я залишаю вам землю у спадок (Павл., Бистрина, 1959, 111).
3. Бути причиною появи, виникнення чого-небудь, спричиняти щось. Летять по морю торпедні катери, залишаючи за собою величезні піняві сліди (Довж., І, 1958, 100); Після операції Друзь придивився до Марини Ерастівни.. На вулиці таких зустрічаєш безліч, і жодна не залишає по собі й отакенького спомину (Шовк., Людина.., 1962, 195); Будь-яка хвороба, особливо грип, який часто повторюється, залишає тяжкі наслідки в організмі (Наука.., 4, 1962, 51); Над місцем, де загинув парусник, проходить крейсер і зникає, залишивши над морем хмару диму (Ю. Янов., II, 1958, 80).
4. Відкладати, зберігати щось для кого-, чого-небудь. Вона кликала Олю в куток і пошепки радилась з нею, як би залишити для мене кращі шматочки (Коцюб., II, 1955, 365); — Залиш трохи й мені мастила, — гукнув козак від другої гармати, — а то коліща вже не крутиться (Панч, Гарні хлопці, 1959, 97); // Не змінювати, зберігати в попередньому стані, положенні. Відповідальність, лігши йому на плечі, мовби напнула всі його мускули й нерви і залишила їх надовго в такому стані (Гончар, III, 1959, 389); Тим часом переодягнений Акулиною жартівник зіскочив з ліжка, залишивши його зім’ятим (Моє життя в мист., 1955, 30).
◊ Залиша́ти (залиши́ти) на слизько́му див. слизьки́й;
Залиша́ти (залиши́ти) на сумлі́нні див. сумлі́ння; Ка́меня на ка́мені не залиши́ти див. ка́мінь; Мо́крого мі́сця не залиши́ти див. мо́крий.
5. Пропонувати кому-небудь або примушувати когось затриматися десь, не покидати якого-небудь місця і т. ін. Залишивши біля коней Григорія, Левко і Данило, мов зіщулені тіні, шарудять до прошитої памороззю мережки дерев (Стельмах, І, 1962, 72); // Затримувати на якій-небудь посаді; не звільняти з якоїсь посади. [Аркадій:] Я вирішив Платона з завідування зняти і залишити просто хірургом поки що (Корн., І, 1955, 120).
6. Іти, вирушати звідкись, покидати кого-, що-небудь. Увечері поїзд залишав запорізький вокзал (Баш, Вибр., 1948, 166); — Як на мене, куме, то я б зроду не залишив своєї господи… (Вовчок, VI, 1956, 264); Наступного ранку ми залишили гостинну й привітну Прагу, вилетівши літаком до Англії (Тич., III, 1957, 365); — Залиште мене одного і чекайте біля потоку (Тют., Вир, 1964, 420); // Звільнятися з посади, йти з установи і т. ін. Він був десь, кажуть, прокурором. Та на лихо йому і сором Його старшого хтось убив… Злякався він — і залишив Те місце й службові надії… (Мирний, V, 1955, 287); // Розлучатися з ким-небудь, позбавляти когось своєї уваги, любові, турбот і т. ін. [Xведоска:] Що було, те минуло! Коли щиро мене кохаєш — не залишиш (Крон., II, 1958, 54); — Мамо, — раптом обривав вона одноманітну мову матері,— скажи, чому ти залишила батька (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 123); // перен. Зникати, вичерпуватися (про силу, почуття і т. ін.). Цілий день настрій цей не залишав хлопців (Головко, II, 1957, 264).
◊ Залиша́ти (зали́шити) за собо́ю (поза́ду): а) рухаючись уперед, віддалятися від кого-, чого-небудь. — Ми пустилися з попутним штормом у вузьку протоку, залишаючи за собою оскаженілий океан (Ю. Янов., II, 1958, 86); б) випереджати, перевершувати. Здивовано констатували західноєвропейські буржуазні критики, що поет [Т. Шевченко], який вийшов з кріпаків, яскравістю свого таланту, ніжністю ліричних почуттів залишив позаду багатьох видатних майстрів європейської лірики (Вітч., 8, 1965, 154); Залиша́ти (залиши́ти) на дру́гому пла́ні — вважати що-небудь другорядним, неосновним. Завжди [освітні органи] висували відповідне гасло і під ним мобілізували свої сили, залишаючи на другому плані решту завдань (Еллан, II, 1958, 80).
7. також з інфін. Переставати чим-небудь займатися, припиняти щось робити. При кождій нагоді, на кождій громадській раді він не залишав доказувати користь і потребу такої дороги (Фр., VI, 1951, 38); [Руфін:] Мій гостю, щоб тебе не дратувати, волію я розмову залишити (Л. Укр., II, 1951, 354); Стара куховарка Текля залишила поратися коло печі (Смолич, II, 1958, 28); // Припиняючи яке-небудь заняття, відходити від знаряддя, предмета дії. Коли починалася весна, ми, сільські хлопчики, залишали книжки і продовжували вже іншу «науку» на пасовищі біля отари і череди (Цюпа, Три явори, 1958, 3); Він залишив рацію і, підійшовши до бійця, деякий час мовчки оглядав його з голови до ніг (Гончар, III, 1959, 148); // перен. Відмовлятися від чого-небудь, забувати про щось. А брат її.. залишив і спокій, втік і пристав сам до громади у Чорному лісі (Вовчок, І, 1955, 359); Мені здається, що про судовисько — і думку треба залишити (Мирний, V, 1955, 419); На мент єдиний залиши Свій сум, думки і горе — І струмінь власної душі Улий в шумляче море (Олесь, Вибр., 1958, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 186.