ЗАЛОПОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ЗАЛОПОТІ́ТИ, очу́, оти́ть док., розм.
1. перех. і без додатка. Заговорити швидко і перев. невиразно, незрозуміле. «Стій! Хто іде?» Залопотали щось по-чужому в тишині (Сос., II, 1958, 438) — А оцей піп чого тут? — спитав більшовик про священика. Той щось злякано і обурено залопотів (Донч. VI, 1957, 634); — Ти хто такий? —спитав Теодосій високого. Той швидко-швидко залопотів, послужливо посміхаючись (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 121).
2. неперех. Піти, побігти і т. ін., швидко і м’яко ступати, утворюючи легкий тупіт. — Калавур! Грабують! — зарепетував дід, але в одповідь на його крик залопотіли ноги втікачів (Коцюб., І, 1955, 134); Чує [Максим], у дворі щось як залопотить. Зирк у вікно, аж воно кінь зірвався з прив’язу, хвіст трубою, плиг через пліт і гайда до спільного двору (Цюпа, Назустріч.., 1958, 321); * Образно. Власне дитинство майнуло йому синім крилатим майвом, залопотіло босоніж в за міські гаї… (Гончар, III, 1959, 320); // безос. П’ятами накивав — аж залопотіло! (Укр.. присл.., 1955, 214)
3. неперех. Розвіваючись на вітрі або злегка ударяю чи об що-небудь, почати утворювати лопотіння, шелест і т. ін.; зашелестіти, захлопати. Піднімає його [попіл] вгору широка огняна хвиля й, залопотавши, несе високо високо… (Мирний, І, 1949, 309); Хлюпоче море… Щось мов стогне у судні… Паруси залопотіли, Наче крила, огняні (Фр., XI, 1952, 236); Залопотіло листя на осичині (Шиян, Переможці, 1950, 32); За вікнами серед тополиного листя залопотів нежданий дощ (Руд., Вітер.. 1958, 80); Залопотівши крильцями, над хатою звились, голуби (Довж., Зач. Десна, 1957, 470); В лісі густо рвалися снаряди й міни, у верховіттях дерев залопотіли розриви куль (Збан., Між.. людьми, 1955, 52).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 194.