ЗАЛЮТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док.
1. Почати лютувати, виражаючи лють словами або вчинками. Коли Максим зачинив за собою двері кабінету, Куцевич залютував. Зарозумілий хлопчисько. Стривай! Ти ще дістанеш своє! (Рибак, Час.., 1960, 658).
2. Почати виявлятися з надзвичайною силою; бушувати, шаленіти (про явища природи). Раптом гроза струсонула лісові дуби, захитала їх, як лови. Залютував вітер (Мокр., Острів.., 1961, 60); Потім розмоклу землю скував мороз. Залютували снігові метелиці, страшні хуртовини (Цюпа, Назустріч.., 1958, 215).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 197.