ЗАЛЯ́СКАТИ, аю, аєш, док. Почати ляскати, ударяти чим-небудь по чомусь, утворюючи короткі дзвінкі звуки, ляскіт. Дід порався у садку, вештався по пасіці, а в його самі вуха чогось прислухались, чи не заляскає праник в березі (Н.-Лев., IV, 1956, 214); [Суховій:] О, сова, чи що, пролетіла і крилами заляскала, аж луна пішла по лісі (Крон., V, 1959, 348); Аж ось заляскало щось палицею у двері, аж мати кинулась і застогнала (Вас., Вибр., 1950, 186); Долетіло тупотіння коней, зарипів віз, заляскав батіг, і басистий чоловічий голос гукнув хазяїна (Тулуб, Людолови, І, 1957, 64); Пролунав гудок паровоза. Таращанці посипали в теплушки, ешелон заляскав буферами і рушив вперед (Довж., І, 1958, 203); // Заспівати, видаючи специфічні звуки; залящати (про солов’я). Стає тихо-тихо, аж доки не заляскає соловей (Панч, Вибр., 1947, 285).
Заля́скати в доло́ні — заплескати в долоні, зааплодувати, виражаючи схвалення чому-небудь або радість з приводу чогось. — Браво, Вадику! — тихенько, як могла стриматися, заляскала Галина в долоні (Ле, В снопі.., 1960, 178).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 199.