ЗАЛІТА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., ЗАЛЕТІ́ТИ, ечу́, ети́ш, док.
1. Літаючи або летячи, потрапляти куди-небудь; влітати. Щодня в подвір’я наше заліта Упертий дятел (Рильський, І, 1960, 251); Черниш досяг каменя, за яким вони спинялись кожного разу, щоб передихнути. Сюди кулі не залітали (Гончар, III, 1959, 50); До кімнати разом з повітрям залетіла бджілка і весело загула (Кочура, Зол. грамота, 1960, 241); // перен. Проникати куди-небудь. З далеких невідомих полів, з лілових лісів залітає на подвір’я притулку легкий пустотливий вітерець (Донч., III, 1956, 33); Лети, моя люба пісне, Понад океани, Залетиш на Україну — Серцю легше стане (Тарн., З дал. дороги, 1961, 212); - У мене горе — до хати залетіла віспа… (Чаб., Балкан. весна, 1960, 126).
2. Відлітати далеко або здійматися високо. Не тільки ведмеді не заходять [до верхів’я гір], а навіть орли не залітають (Л. Укр., V, 1956, 366); Ой залетів сокіл, та залетів сизий птиць до моря побивати (Мирний, V, 1955, 268); * Образно. Як кинула світ моя мила, Доля моя в гай залетіла, Та й літа в зеленому гаю, Одшукує дівчину Галю… (Щог., Поезії, 1958, 82); // за що. Летячи, опинятися за межами чого-небудь. Нарешті, залетівши кудись за Ельбу, Королевич натрапив на слід у вигляді кількох машин (Собко, Серце, 1952, 84); // перен. Линути (про думки). Чим більше слухав я того балакучого шляхтича, тим далі мої думки залітали з землі у самісіньке небо (Мур., Бук. повість, 1959, 49); Далеко-далеко, мов осінні журавлі, залетіли селянські думи на чужу землю, грілись її теплом (Стельмах, Хліб.., 1959, 205); // перен., розм. Ідучи, їдучи і т. ін., забиратися куди-небудь. Ой дрімає в полі Олегове військо хоробре — Далеко замчалося-залетіло (Мирний, V, 1955, 264).
◊ Заліта́ти (залеті́ти) в думка́х (ду́мкою, думка́ми) куди — думаючи, уявляти себе де-небудь в іншому місці. Залітала в думках далеченько і Явдоха, поспішаючи аа синовою долею (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 65).
3. Летячи, робити розворот у певному напрямі. Кулемети тепер уже з жита строчили по літаках, які раз у раз залітали на дорогу (Сміл., Сашко, 1957, 86); Оце коли налітає пілот обпилювати наші плантації, то маю стояти йому за маяка.. О, вже знову залітає, кермує просто на нас (Гончар, І, 1954, 489); // перен., розм. Швидко заходити, забігати і т. ін. з якогось боку, ззаду. Святослав бився з хижаком-ординцем мечем свого батька.. Але клятий ординець все викручувався, був у нього верткий кінь, не раз і не два каган залітав до княжича з спини (Скл., Святослав, 1959, 174).
4. Під час польоту завертати куди-небудь; прилітати кудись на короткий час. Залітай, сталевий птах, У колгосп «Червоний шлях»! (Нех., Ми живемо.., 1960, 36); — Тато приїздить. За всю війну не бачились. На два-три дні з Москви залетить (Головко, І, 1957, 491).
5. перен., розм. Заскакувати, забігати куди-небудь на якийсь час. — Але, буває, червоні козаки залітають на хутір: то поїсти, то вівса пару снопів для коней візьмуть (Стельмах, II, 1962, 59); // Уриватися, вбігати кудись. Поки петлюрівці підтягали і, нарешті, зібрали сили для бою біля переправи, богунці й таращанці вже обійшли їх з флангів, форсували Буг в іншому місці і серед білого дня залетіли до Вінниці (Скл., Легенд. начдив, 1957, 64); Після бою на набережній мінометники, залетівши в приміщення Парламенту, зіткнулися біля входу з Ференцом (Гончар, III, 1959, 289); // Ускакувати з розгону в що-небудь. Справді, він мало в ополонку не залетів: як чкурнув з сіней, то погнався, як несамовитий, і дав такого сторчака, що аж посунувся (Свидн., Люборацькі, 1955, 165); Гриць схопив Жучка за обидві лапи, ..закрутив його навколо себе, тільки скоцюрблений бубликом хвіст замелькав у повітрі. Відірвавшись од хлопчика, Жучок залетів у замет (Збан., Сеспель, 1961, 301).
ЗАЛІТА́ТИ2, а́є, док. Почати літати, кружляти в повітрі. Весело забігали яснії вогники по тонких стеблах соломи, залітали невеличкі іскорки по чорних челюстях печі (Мирний, III, 1954, 12); Сріблясті чайки зашуміли, закигикали, ніби пасма білого шумовиння залітали навколо (Ів., Вел. очі, 1956, 62).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 192.