ЗАМАХА́ТИ, а́ю, а́єш, док. Почати махати чим-не-будь. — Дивися, як я полечу. Бо я сова… — Та й замахала [Марина], Неначе крилами, руками (Шевч., II, 1953, 101); Самотня чорна гава замахала в повітрі крильми (Гончар, Тронка, 1963, 236); Жінки нервово замахали віялами (Кочура, Зол. грамота, 1960, 173).
Замаха́ти рука́ми на кого — заборонити жестами робити що-небудь. Генерал замахав на нього руками. — Ні слова. В госпіталь! Негайно! Зараз! (Кучер, Чорноморці, 1956, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 203.