ЗАМА́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАМАХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., чим і без додатка, рідко. Те саме, що зама́хуватиея 1, 2. Рідна мати високо замахує, а помалу б’є (Укр.. присл.., 1955, 125); — Ти, ти… де ти був? — напустився на його Йосипенко. — Не дуже, не дуже! Ти чого тикаєш? Кістки переламаю, — грозився Хомка на Йосипенка, тупаючи кривою ногою й замахуючи рукою (Мирний, IV, 1955, 190); Замахнув [Тягнирядно] вірьовкою в руці, ударив жеребця по ребрах і.. — просто в степ (Головко, II, 1957, 156).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 203.