ЗАМИГОТІ́ТИ, ти́ть, док. Підсил. до замигті́ти. В одчинені двері проти зелених жаб на килимі замиготіли голови (Н.-Лев., III, 1956, 47); Пройшло ж більше півгодини, як між деревами замиготіла його постать (Трубл., І, 1955, 117); Його руки замиготіли над стіною так швидко, наче він не цеглу клав, а грав на цимбалах (Руд., Остання шабля, 1959, 24); На небі замиготіла перша зірниця (Фр., IV, 1950, 17); В залі тим часом погасили світло. Ущух гомін, хвилями світла замиготів екран (Гончар, II, 1959, 178); // безос. Від напруження у Тамари зашуміло в голові, замиготіло в очах, і вона впала на руки жінок (Хижняк, Тамара, 1959, 199).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 206.