ЗАМИЛУВА́ННЯ, я, с.
1. Найвищий ступінь задоволення, насолоди від когось, чогось. Мартин Прокопович з неприхованим замилуванням стежив за сином у відчинені двері (Коп., Навколо полум’я, 1961, 129); На вежі ці, що піднеслись, Неначе видива туманні, Шевченко з Щепкіним колись Дивилися в замилуванні (Рильський, III, 1961, 227).
2. Велика схильність, пристрасть до чогось. Я набрав замилування до книжок і почав збирати свою власну бібліотеку (Фр., IV, 1950, 242).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 208.