ЗАМИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАМ’Я́ТИ, мну́, мне́ш, док., перех.
1. Заправляти страву (розтертим пшоном і т. ін.). Мати заминала саме борщ пшоном та все куштувала його (Л. Янов., І, 1959, 410).
2. перен. Припиняти щось, не давати розвитку чомусь. Він почав заминати розмову, переводити її на другі речі (Мирний, III, 1954, 201); Скандал зробився, і не знати, Як здужав пан його зам’яти (Фр., X, 1954, 289) // Намагатися пом’якшити, згладити щось. Він хотів зам’яти неприємне враження, що могло скластися в товаришів, коли, почувши постріл, він, Кравченко, відстав від гурту (Кир., Вибр., 1960, 411).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 208.