ЗАМО́ВЕЦЬ, вця, ч. Той, хто замовляє (у 1 знач.) що-небудь. — Років двадцять, як кинув чоботарювати [Макар Сидорович], всіх своїх замовців розгубив (Руд., Вітер.., 1958, 122); Хоч Мотря й продала мало не ввесь Денисів інструмент, дід усе ж знайшов дві-три справні копили, ніж, молоток, обценьки та кілька добрих шматків шкіри.. Знайшлися й замовці (Тулуб, Людолови, І, 1957, 112).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 216.