ЗАМОРО́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до заморо́чити. Знати її по лиці, що втомлена, вимучена клопотом, заморочена злиднями (Л. Укр., IV, 1954, 213); Заморочений своїми антенами, сусідськими примусами та технічними, журналами, Віталій досі мало такі речі [дівочу красу] й помічає (Гончар, Тронка, 1963, 39); — От нате та полічіть [гроші], бо в мене голова заморочена: я вже нездатна й гаразд полічити (Н.-Лев., IV, 1956, 301); — Ти, злодію, мою всю працю забрав! — ревів заморочений лемко (Ков., Тв., 1958, 59); // заморо́чено, безос. присудк. сл. [Зінька:] Заморочено мене, задурено! Одне бачу, що пропаща я навік!.. (Крон., II, 1958, 33).
2. діал. Запаморочений. Рудники розбіглися по бічних штольнях і знайшли Олексу в однім хіднику, наповненім нездоровими газами, уже замороченого (Ков., Світ.., 1960, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 221.