ЗАМРІ́ЯНИЙ, а, е.
1. Який віддався мріям, поринув у мрії. Ми сиділи замріяні і суворі на зогрітій сонцем землі (Цюпа, Три явори, 1958, 4); Замріяна Тамара і не помітила, як опинилася на проспекті (Хижняк, Тамара, 1959, 42); // Який виражає мрійливість. Тихий, замріяний усміх не сходив у Цигулі з уст (Головко, II, 1957, 299); Ніби крізь сон, несподівано м’яким, замріяним голосом Валерик заговорив у бік неосяжного степу (Гончар, Таврія, 1952, 121); * Образно. Глибока ніч. Із висоти Спокійно сяє місяць ніжний. І сад замріяний застиг В полоні тихім, білосніжнім (Шер., Дорога.., 1957. 132).
2. рідко. Те саме, що мрі́йли́вий. Закоханий і молодий, замріяний і енергійний, прийшов до каменю й руди, од поля — в край металургійний (Рудь, Дон. зорі, 1958, 12); — А мені такі подобаються, замріяні й несміливі, — мовив Мишко й глянув на дівчину. Як то вона на це реагуватиме? (Кучер, Голод, 1961, 91).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 223.