ЗАМУТИ́ТИСЯ, учу́ся, ути́шся, док.
1. Стати каламутним.
2. перен. Вийти із стану спокою; схвилюватися. Інші вишукують того кохання так, аби замутиться (Вовчок, І, 1955, 214); // Порушитися (про тишу, спокій і т. ін.). Спокійний лад селянського життя замутився.. Стукоти, крики, свари та співи не вгавали як день, так ніч (Фр., І, 1955, 158).
◊ 3амути́лася душа́ чия, в кого — хтось втратив спокій, душевну рівновагу. Чи могла Варвара слухати нестерпну, пристрасну річ дівчини? Замутилася душа, аж потемніло в очах (Горд., І, 1959, 212).
3. чим, діал. Заручитися чим-небудь як приводом до якоїсь дії, справи і т. ін. Одного вечора чую — легенько стукає в двері. Увіходить [Андрій Маркович], трохи сконфужений, замутившись якоюсь дрібницею (Вас., II, 1959, 78).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 225.