ЗАМУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАМУ́ЧИТИ, у́чу, у́чиш, док., перех.
1. Катуванням, тортурами доводити кого-небудь до смерті, загибелі. А жінка приговорювала: «..Покажи, чи не було якого свидітеля [свідка], як тебе замучували, як ти душу господу віддав?» (Кв.-Осн., II, 1956, 418); Батька ляхи замучили (Шевч., І, 1951, 132); — Тільки тридцятеро козаків потрапило в полон, і турки замучили їх страшними муками (Тулуб, Людолови, І, 1957, 62).
Заму́чувати (заму́чити) на смерть кого — катуючи, доводити кого-небудь до смерті, загибелі. Вони [руські князі] спустошували мордовські землі, полонених замучували на смерть, зацьковували їх собаками (Іст. СРСР, І, 1956, 62).
2. Знесилювати, доводити до виснаження, примушувати страждати когось. Хвороба його замучила, в нього задавнена виразка шлунка, і все нема йому часу поїхати полікуватись (Гончар, Тронка, 1963, 83).
Сумлі́ння заму́чило (заму́чить) кого — хтось не може (не зможе) позбутися докорів власного сумління, гірко кається (буде каятись) у заподіяному. Як його [труп] стріне панна Анеля?.. її замучить сумління (Коцюб., II, 1955, 263).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 226.