Слово "замічати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ЗАМІЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАМІ́ТИТИ, і́чу, і́тиш, док., розм.

1. перех., також із спол. що. Те саме, що поміча́ти. Замічати я стала, що вона почала кудись ходити (Вовчок, І, 1955, 261); — Старайся і уперед; що замітиш, що почуєш, зараз мені сказуй [доповідай]! (Кв.-Осн., II, 1956, 407); Замітив [Яким] укінці, що ніхто його не слухає (Ков., Світ.., 1960, 6).

2. неперех. Брати до уваги, примічати; запам’ятовувати. Замічай, куличок, куди чайка летить (Номис, 1864, 5702); — Бач, як гарно розумні люди говорять, — сказала вдова своєму Антонові. — Замічай, то й сам колись будеш розумним (Барв., Опов.., 1902, 310); Всі гуртом прохали проказати знову з початку. — Дужче замітимо, — сказав Петренко (Гр., II, 1963, 79).

3. тільки док., неперех., рідко. Висловити вголос яке-небудь спостереження, зауважити щось. — Не дуже-то вона й бідна, як до нового хліба ще повні мішки стоять, — замітив хтось (Григ., Вибр., 1959, 116); — Тепер уже дівчата так не бавляться, — замітив батько.. — Тепер про що хоч говори з ними! Вчені! (Мак., Вибр., 1954, 241).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 213.