ЗАНА́ДИТИСЯ, джуся, дишся, док., розм. Узяв собі за звичку часто навідуватись куди-небудь, учащати до когось. Занадився журавель до бабиних конопель (Укр.. присл.., 1955, 27); — Так, знаєш, занадивсь ото до мене той панок Серединський. Ходив передніше сам, а це вже почав ходити з нашим сусідою, дідиче Хоцінським (Н.-Лев., І, 1956, 124); Для близьких сусід не було секретом, що до професорової дочки занадився ставний скрипаль (Дмит., Розлука, 1957, 129); * Образно. Мабуть, не судилося вже Ганні щастя. Занадилось до неї лихо та біда! (Н.-Лев., І, 1956, 101).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 226.