ЗАНЕПОКО́ЇТИ, о́ю, о́їш, док., перех. Викликати неспокій, тривогу. Коли ж я врешті вирвався з кухні, я певно був дуже блідий, бо мій вигляд занепокоїв маму (Коцюб., II, 1955, 360); Саме припущення, що паровоз може хтось відняти, занепокоїло солдатів (Головко, II, 1957, 461).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 229.