ЗАНОТО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до занотува́ти. За якусь найкоротшу мить він уже перегортав зошита і, як спраглий воду, ковтав занотовані Вариною рукою рядки (Епік, Тв., 1958, 101); // заното́вано, безос. присудк. сл. Він і не помітив, як усе, що було занотовано е тому папірці, він розповів Лялі напам’ять (Гончар, Земля.., 1947, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 233.