ЗАНУ́ДИ́ТИСЯ, у́джу́ся, у́ди́шся, док., заст.
1. Почати нудитися, нудьгувати; вдатися в тугу, смуток. Тася швидко поїхала, і о. Василь занудивсь (Коцюб., І, 1955, 330); Занудивсь я тяжко, — Ні душі нема: Горе нерозважне Та тужба сама! (Граб., І, 1959, 218); // за ким-чим. Скучити. [Любуша (побачила й біжить до нього) :] Саша! Любий, нарешті! Я так занудилася за тобою (Коч., II, 1956, 30).
2. Змучитися від бездіяльності або очікування кого-, чого-небудь, від нудьги. — Чого це пани ляхи так довго морочаться? — спитав сотник, занудившись чеканням (Стар., Облога.., 1961, 34); — Побратиме мій любий! Так мені здається, що немов ти журишся в мене. Може, занудився, сидячи в будинкові. Поїдемо по степу погуляєм (Вас., II, 1959, 410); Крайнюк занудився й вирішив завітати до льотчиків (Кучер, Голод, 1961, 454).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 234.