ЗАНУ́РЮВАТИ, юю, юєш і ЗАНУРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ЗАНУ́РИТИ, рю, риш, док., перех. Опускати, поміщати кого-, що-небудь у воду або в якусь іншу рідину. Алі скинув на пісок свою ношу і знов скочив у море, занурюючи мокрі рожеві литки у легку й білу.. піну (Коцюб., І, 1955, 390); Віоріка сідає край білого каменя, кладе на кладку білизну, занурює руки у воду (Чаб., Балкан. весна, 1960, 101); Час від часу зануряв [Микита], тримаючись за камінь, у воду й голову, щоб прогнати сон і втому (Ю. Янов., II, 1954, 156); Коли занурити [алюмінієвий] виріб у розчин алізаринового фіолетового барвника, він забарвиться у фіолетовий колір (Наука.., 1, 1955, 15); // Засувати, заривати щось у що-небудь сипке, м’яке і т. ін. Він дивився на дітвору сміхотливими, трохи примруженими очима (сонце світило йому просто в обличчя) і занурював пальці в гарячий сипучий пісок (Донч., VI, 1957, 62); Петро, схопившись рукою за голову, хвилину постояв. Потім важко повернувся і пішов до ліжка. Роздягся і ліг ниць, зануривши обличчя в подушку (Багмут, Щасл. день.., 1951, 84).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 234.