ЗАНІМИ́ТИ, и́ш, и́ть, док., перех., розм.
1. Зробити німим; примусити замовкнути.
Щоб тебе́ заніми́ло, безос., лайл. — побажання, щоб кому-небудь одібрало мову. — Тьфу, тьфу, тьфу! Щоб тебе занімило! Що ти плетеш? — крикнув принципал (Фр., III, 1950, 193).
2. перен. Затамувати, заглушити. Жінчине страждання занімило Івасеве лихо (Мирний, І, 1954, 271); [Микита:] Не бійтесь, я розуму не проп’ю. А що у мене отут засіло, у цій кістці [показує на лоб], того ні горілкою, ні отрутою не занімиш!.. (Кроп., І, 1958, 77).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 231.