ЗАОХО́ТА, и, ж., рідко. Те саме, що заохо́чування. Професорські причинки та заохоти до науки так надоїли йому, що він аж вихуд та поблід і ходив увесь час, мов сновида (Фр., II, 1950, 59); Кобилянська писала про те, що коли її остання книжка побачить світ, то це буде для неї справжньою заохотою написати нову, кращу (Вітч., 3, 1962, 177).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 236.