ЗАОХО́ЧЕННЯ, я, с.
1. Дія за знач. заохо́тити. Лев Сапега розпачливо волав до козаків, благав їх якнайшвидше виступити і для заохочення надіслав їм двадцять тисяч червінців (Тулуб, Людолови, II, 1957, 335); Ті хлопці, що прибули слідом за Онопрієм, подавлись назад, не відчувши заохочення до бешкету з боку свого верховоди (Іщук, Вербівчани, 1961, 31); Партія всемірно сприятиме дальшому посиленню ролі науки в будівництві комуністичного суспільства, заохоченню досліджень, що відкривають нові можливості в розвитку продуктивних сил (Програма КПРС, 1961, 64).
2. Те, що заохочує кого-небудь до чогось; нагорода, похвала. — А ось і висновки: «Жюрі вважає, що автор заслуговує заохочення в розмірі тримісячної заробітної платні» (Панч, II, 1956, 462); Матеріальне заохочення, виробляючи в людей сумлінне ставлення до обов’язків, навчав їх поєднувати суспільні й особисті інтереси (Ком. Укр., 7, 1961, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 237.