ЗАПА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАПАЛИ́ТИ, палю́, па́лиш, док., перех.
1. Викликати горіння чого-небудь, видобувати вогонь. Кузнецов.. вийняв з кишені коробку сірників і, запалюючи сірник один за одним, продовжував читання (Головко, II, 1957, 550); Міни лежать на палубі й у трюмі, вогню запалювати не можна (Ю. Янов., II, 1958, 33); Лукина.. тернула сірничок і запалила солому (Н.-Лев., III, 1956, 358); Запаливши смолоскипи, дубіючи в крижаній воді, роти наводили переправу (Гончар, III, 1959, 308); В себе на вежі вогонь запалила я (Л. Укр., І, 1951, 151); * Образно. — Ми запалимо в селі вогонь освіти і культури! (Чаб., Катюша, 1960, 42); // також без додатка. Починати топити яким-небудь паливом (піч і т. ін.). Запалювали в залі камін (Донч., III, 1956, 43); Вже мати у печі запалила — дрова знов тріщать, полум’я шиба, і димно у хатці (Вовчок, І, 1955, 290); // Викликати жевріння тютюну (в цигарці, люльці). Доктор довго ходив по хаті, запалював і кидав недокурені цигарки (Кобр., Вибр., 1954, 96); Бжеський розумів, що доведеться довго чекати, і запалив люльку, милуючись, як виступав з темряви зубчастий силует Варшави (Тулуб, Людолови, І, 1957, 5); // Засвічувати. Фар ми не запалювали, щоб не притягти до себе уваги німецького льотчика-нічника (Ю. Янов., II, 1954, 7); Щорс уже й не думав спати, схопився з ліжка, запалив світло, сів до столу (Скл., Легенд, начдив, 1957, 33).
Хоч запали́ — ніде нема й важко знайти кого-, що-небудь. А на селі хоч запали — ніде ні душі (Головко, II, 1957, 295); Ходить [Іван] по панських фільварках та багацьких маєтках, шукає роботи, а її немає, хоч запали (Чорн., Визвол. земля, 1959, 10).
2. чим, перен. Захоплювати кого-небудь якоюсь ідеєю, власним прикладом і т. ін., викликати у кого-небудь запал, поривання до чогось. Кожний новий крок до сяючих вершин комунізму запалює трудящі маси всіх країн, є величезною моральною підтримкою в боротьбі за визволення всіх народів від соціального і національного гніту (Програма КПРС, 1961, 123); Жадобою пізнання професор запалював і своїх учнів (Ів., Тарас, шляхи, 1954. 130); Він і тепер достеменно не знав, звідки взялася у нього та несхитна певність, якою йому пощастило запалити бійців, що повзли слідом за ним (Рибак, Час.., 1960, 50); // на що. Спонукати, надихати кого-небудь до якихось дій. Любов облагороджує і запалює людину на подвиги (Довж., III, 1960, 207).
3. перен. Викликати яке-небудь сильне почуття. Недарма буряна, грозова голота встала на панів, недарма, значить, віще слово в серцях запалювало гнів (Гонч., Вибр., 1959, 349).
◊ Запа́лювати (запали́ти) кров (ду́шу, се́рце, ого́нь у крові́), також чим — викликати у когось які-небудь сильні почуття. Це вона [юність] по-весняному гріє, бунтівливо запалює кров (Гонч., Вибр., 1959, 94); Помолившись, і я б заснув… Так думи прокляті Рвуться душу запалити, Серце розірвати (Шевч., І, 1951, 228); [Маруся:] Мамо! ти розпекла мою душу, запалила помстою моє серце. Я ненавиджу ворогів, що зруйнували наш рідний край (Н.-Лев., II, 1956, 456); Теплом дихнули вони [пахощі] в лице Горпини, запалили огонь і/ її крові (Мирний, І, 1954, 219).
4. перен. Викликати появу на чому-небудь блиску, сяйва. Місячний промінь повз по долівці, дійшов до голови Малуші.., переповз ще трохи й зупинився на постолах, поясі й у серезях (сережках), запаливши в камінцях таємничі зелені вогники (Скл., Святослав, 1959, 82); Вечірнє сонце освітило київські гори, відбилося іскристим багаттям у тисячах вікон, запалило золоті бані Софії (Жур., Вечір.., 1958, 382); // Зробити червоним унаслідок хвилювання і т. ін. Кров раптом залляла йому обличчя, навіть лисину запалила (Коцюб., II, 1955. 398).
5. тільки док., безос. Пошкодити зерно на стеблі в час посухи чи суховіїв. Допіру по жнивах показалося, що зима, буде голодна. Посуха та й посуха. Жита запалило, хліб уродивсь рідкий та безсилий (Коцюб., II, 1955, 28); Сухі, пекучі дні стояли перед жнивами.. Хоч би не запалило, не поварило зерна, яке з молочком (Горд., II, 1959, 332).
6. мед. Викликати запалення якого-небудь органу або частини тіла. Корені і плоди [переступня] отруйні.. Вони дуже збуджують і запалюють слизові оболонки шлунка (Наука. , 1, 1959, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 241.