ЗАПА́ЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ЗАПАЛИ́ТИСЯ, палю́ся, па́лишся, док.
1. Починати горіти, спалахувати полум’ям; загорятися. Ти здалося, що горить усе небо, що запалилась уся земля під її ногами (Н.-Лев., II, 1956, 195); // Починати сяяти, світитися. Увечері, коли над обрієм запалилась перша вечірня зоря, а слідом за нею по всьому небу засяяли самоцвіти, вітер зліг (Скл., Святослав, 1959, 328); Василь Іванович наказав.. на ніч змонтувати двигуна, і щоб запалилася найбільша лампа (Ю. Янов., Мир, 1956,102); // Починати рожевіти (про небо). Запалилося над східними горами небо (Черемш., Тв., 1960, 151); // Починатися, наставати (про світанок, ранок, день). Світанок ледь-ледь запалювався лише на обрії; в селі ще тільки де-не-де вставало спросонку життя (Ле, Право.., 1957, 17).
2. перен. Дуже збуджуватися, захоплюватися, сердитися. — Я сам запалююсь не раз при читанні його статей (Фр., VI, 1951, 232); — Він не запалюється, а поволі, флегматично цідить слово за словом (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 209); — Чи тут, добродію, не продається дьоготь? Запаливсь купець, немов його жига-лом шпигнули: нібито чумак глузує з його, бач (Україна.., І, 1960, 49); Запалившись, Гаркуша виголошує останні слова таким тоном, немов стоїть уже десь на майдані серед заробітчанського юрмища (Гончар, І, 1959, 32); // до чого. Починати відчувати запал, натхнення до якої-небудь дії, справи. У нашім повіті надто люди запалюються до кожної спільної роботи (Стеф., II, 1953, 55); Думали, — навіки зледащіє людина, а то так зразу запаливсь до роботи (Коцюб., І, 1955, 305); // чим, перен. Охоплюватися, пройматися яким-небудь почуттям. — Не треба мені, щоб усі читали з насолодою і задоволенням мої вірші. Хай вороги лютують, скаженіють, а друзі хай запалюються одними почуттями зі мною (їв., Тарас, шляхи, 1954, 377); Великим гнівом запалилася його душа на тих, через кого важко жилося людям (Мирний, V, 1955, 312); Ярош схопився з стільця, стис кулаки і запалився такою люттю, що, здавалося, увесь він спалахне полум’ям (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 80); // Починати виражати, виявляти яке-небудь почуття (про очі). Наливалися кров’ю обличчя, запалювались злістю очі, стискалися жилаві кулаки (Шиян, Баланда, 1957, 115).
3. перен. Ставати червоним від хвилювання, сорому і т. ін. Я ще й більш запалилася з сорому, бо з ним не поздоровкалась і не сказала доброго здоров’я пивши: мов німа (Барв., Опов.., 1902, 381).
4. Набувати темного кольору шкіри під дією сонячного проміння; загоряти. На виду стала Ганна повніша, з себе показніша: ще краща була вона молодицею, ніж дівкою. І од сонця не запалилася (Н.-Лев., І, 1956, 84); Біле, аж сине, тіло його запалилося на сонці, почервоніло на спині та шиї (Тют., Вир, 1960, 233).
5. мед. Набувати стану запалення (у 3 знач.).
6. тільки недок. Пас. до запа́лювати 1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 242.