ЗАПАМ’ЯТО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАПАМ’ЯТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Зберігати, тримати в пам’яті. — Ось вам, — подав Кирило Васильович Тамарі якусь книжку. — Читайте, побільше запам’ятовуйте німецьких слів. Поки що це ваше бойове завдання (Хижняк, Тамара, 1959, 51); [Парвус:] Добре, хто має добру пам’ять! А скажи лиш, коли ти так усе запам’ятав, — що він сказав..? (Л. Укр., II, 1951, 425); Ту ніч, коли я з невимовним жахом збагнув, що осліпнув назавжди, я запам’ятав до останньої дрібниці (Ю. Янов., II, 1954, 77); — Запам’ятай це місце, Євгене, — сказав Брянський. — Після війни приїдем сюди відпочивати (Гончар, III, 1959, 90).
2. тільки док., рідко. Втратити в пам’яті, забути. — Забув, коли й книжка була в хаті.., мабуть, і азбуки запам’ятав уже (Вас., Вибр., 1954, 52).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 244.