ЗАПА́МОРОЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ЗАПА́МОРОЧИТИСЯ, чуся, чишся, док. Втрачати здатність ясно сприймати дійсність, розуміти, мислити; чманіти. [Кай Летіцій:]Л я вже й так запаморочивсь трохи, просидівши від самого полудня в Кріспіна Секста на обіді (Л. Укр., II, 1951, 360); Я тоді запаморочився і не знаю, як ударив її і чим ударив (Сл. Гр.).
◊ Запа́морочилася (запа́морочиться) голова́ у кого, рідше кому — впасти в хворобливий стан, коли втрачається почуття рівноваги і все навколишнє ніби хитається. В Юруша запаморочилась голова од блиску тих скарбів (Н.-Лев., III, 1956, 302); Здавалось, хвилина — і голова йому запаморочиться, він упаде під людські ноги (Збан., Сеспель, 1961, 165); Вихор глянув у провалля, і в нього запаморочилася голова (Кучер, Чорноморці, 1956, 34)); // безос. В голові раптом запаморочилось, а в очах — жовто-зелені кола… (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 84).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 244.